Багалій Дмитро Іванович >> ХНУ імені В. Н. Каразіна

Ректори університету

Багалій Дмитро Іванович

*26.10 (7.11).1857 – †9.02.1932

Історик, в Харківському університеті: 1883–1927


Ректор: 1906–1911



Народився в Києві в родині дрібного ремісника. Початкову освіту здобув у парафіяльному училищі. Закінчивши із золотою медаллю 2-у київську гімназію, в 1876 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Після участі в студентських заворушеннях змушений був перейти до Харківського університету, проте, вже в наступному 1877 році повернувся до Київського університету на 2-й курс. У Київському університеті Багалій займався під керівництвом таких видатних істориків як В. Б. Антонович і В. С. Іконников. У 1880 році закінчив Київський університет і був залишений в якості стипендіата для підготовки до професорського звання. У 1882 році захистив магістерську дисертацію, а в березні 1883 року Рада Харківського університету обрала його штатним доцентом по кафедрі російської історії.

У 1887 році, після захисту докторської дисертації, обраний екстраординарним, в 1889 році — ординарним професором. Крім загального курсу російської історії, читав ряд спецкурсів: історіографію, історію Південної Русі, історичну географію та інші. З жовтня 1906 по листопад 1911 року — ректор Харківського університету. У 1883 році вступив до Харківського історико-філологічного товариства, взяв активну участь у створенні етнографічного та художнього музеїв при ХІФО, Харківського історичного архіву та близько 30 років (з 1883 року) виконував обов’язки завідувача архіву. Входив до числа співробітників Харківського губернського статистичного комітету. З 1893 по 1905 рік був головою правління Харківської громадської бібліотеки, входив до складу правління Харківського товариства розповсюдження в народі грамотності, був одним з організаторів Вищих жіночих медичних курсів у Харкові.

Проводив археологічні розкопки і був організатором та учасником декількох археологічних з’їздів. Дійсний член Імператорського Московського археологічного товариства, низкигубернських архівних комісій. Брав активну участь у громадському житті: з 1905 року — член кадетської партії, в 1906 році обраний членом Державної ради від російських університетів і Академії наук, міський голова м. Харкова (1914 —1918 рокт).

Активну наукову, педагогічну і громадську діяльність Багалій вів і після Жовтневої революції. Очолив культурно-просвітницьке товариство «Просвіта» в Харкові, читав лекції з історії Слобідської і Лівобережної України в університеті та на Вищих жіночих курсах, редагував науково-популярну серію «Культурно-історична бібліотека». Брав участь у роботі зі створення Української Академії наук. Після від’їзду з Києва В. І. Вернадського деякий час виконував обов’язки президента Академії. Обрано першим віце-президентом УАН і першим головою її історико-філологічного відділення.

З 1919 року — академік УАН. Входив до складу комісії по створенню всенародної бібліотеки України при УАН, виконував обов’язки її голови. У період денікінської окупації повернувся до Харкова. З відновленням Радянської влади активно виступив як організатор науки, вищої школи, архівної справи. Входив до колегії консультантів при Наркомпросі УРСР з розробки програми реформи вищої школи. З перетворенням Харківського університету в Академію теоретичних знань Багалій посів у ній посаду декана. У 1921 році в Харкові ним була організована науково-дослідна кафедра історії України (у 1930 році вона була реорганізована в багатогалузевий науково-дослідний інститут імені Д. І. Багалія). З моменту заснування кафедри і до кінця життя був її керівником.

З 1921 по 1927 рік — професор історії України в Харківському інституті народної освіти. У 1926–1932 роках — директор науково-дослідного інституту з вивчення життя і творчості Т. Г. Шевченка. З січня 1920 року Багалій очолив архівну секцію Харківського, а потім і Всеукраїнського комітету з охорони пам’яток мистецтва та старовини, входив до складу Особливої Всеукраїнської архівної комісії, був заступником голови Головного архівного управління УРСР. З моменту створення в 1923 році і до жовтня 1924 року був фактичним керівником Центрального архівного управління УРСР. У 1923 році на 1 Всеукраїнському з’їзді науковців був обраний до складу Центральної ради СНР СРСР, входив до складу редколегії журналу «Науковий працівник». В якості голови Центрального бюро СНР УРСР брав участь у роботі Всеукраїнських та окружних з’їздів Рад.

Брав активну участь в діяльності першої радянської профспілки вчених України. На 1 Всеукраїнському з’їзді наукових працівників у 1925 році був обраний головою Центрального бюро Секції наукових працівників УРСР. На цій посаді залишався аж до 1932 року.

Д. І. Багалій — один з найбільших істориків країни, творець і керівник визнаної школи дослідників, автор понад 400 публікацій з історії України.