Вищої математики

Кафедру вищої математики фізичного факультету було засновано восени 1963 року. До цього часу курси математики для фізиків читали викладачі кафедри геометрії (на 1–2 курсах) та кафедри методів математичної фізики (3–4 курси) механіко-математичного факультету.

Ініціатором створення кафедри вищої математики спеціальної для фізиків був професор В. І. Хоткевич, який на той час був деканом фізичного факультету. Мета організації спеціальної математичної кафедри на фізичному факультеті — викладання комплексу математичних дисциплін у потрібному для фізиків обсязі, за аналогією з такими ж кафедрами у Московському та Ленінградському університетах. Співробітники кафедри вищої математики вели усі математичні курси на фізичному, радіофізичному та фізико-технічному факультетах (до переїзду останнього у селище П’ятихатки).

Першим завідувачем кафедри протягом 1963–1978 років був доцент З. С. Агранович, у 1978–1988 роки кафедрою керував доцент В. К. Дубовий, з 1988 року по 2008 рік — доцент Ю. М. Дюкарев.

У теперешній час на кафедрі вищої математики працює два професора, доктора фізико-математичних наук, п’ять доцентів, кандидатів фізико-математичних наук, чотири старших викладача та один старший лаборант (всього 12 співробітників). Співробітники кафедри складають кваліфікований колектив, який гарно виконує свою складну педагогічну та наукову роботу.

Кафедра вищої математики фізичного факультету забезпечує читання лекцій і проведення практичних занять на фізичному та радіофізичному факультетах за всіма математичними курсами: математичний аналіз; аналітична геометрія та лінійна алгебра; диференційні рівняння та варіаційне числення; векторний і тензорний аналіз; теорія ймовірностей та математична статистика; методи математичної фізики (функції комплексного змінного, операційне числення, рівняння математичної фізики та спеціальні функції).

Основні напрямки наукових досліджень кафедри:

  • проблема моментів, теорія інтерполяційних задач для аналітичних матриць-функцій та суміжні питання аналізу;
  • квантові точнорозв’язувані моделі спінового та солітонного походження;
  • майже періодичні функції;
  • математичне моделювання процесів теплопровідності для областей неканонічної форми за допомогою варіаційних та регіонально-структурних методів;
  • дослідження теоретичного та експериментального обґрунтування спеціальної теорії відносності.